Олег ОЛЬЖИЧ
ҐОТИ
Похмурий день зачаївся в туманi.
Над бродом ржуть, полохаючись, конi.
Мiй меч бренить, та чую, що на гранi
Мене не зрадять крицевi долонi.
Учора твердо так, без повороту
Промовив: нi, суворий до останку.
I цiлу нiч пiд бурю i пiд сльoту
Процiлував я оп'янiлу бранку.
Хай анти ждуть за рiчкою в туманi,
Мене не зрадять крицевi долонi.
I тiльки образ голубий на гранi
Не осiнить мої гарячi скроні
ЗАЛІЗНА ДЕРЖАВА
Розкрийте зіниці, розкрийте серця,
Черпайте криштальне повітря!
Одвіку земля не зазнала-бо ця
Такого безкрайого вітру.
Він віє, шалений, над стернями днів,
Диханням нестримної волі
Від дальних пікетів, вартових огнів
Імперії двох суходолів.
Він віє диханням солоним, як кров
П’янких океанових надрів,
Що їх Севастопіль навсе розпоров
Кільватерним ладом ескадри.
Над диким простором Карпати – Памір,
Дзвінка і сліпуча, як слава,
Напруженим луком на цоколі гір
Ясніє Залізна Держава.
1935
Социальные закладки